— На тому й скінчилася княжна. Платтячко розірвалося, батистові трусики назавжди втратили білизну. А потім були бруд, голод, сморід, палиці та стусани. Я віддавалася першому зустрічному за миску юшки і дах над головою. Знаєш, яке у мене було волосся? Як шовк і спадало на добрий лікоть нижче литок. Коли у мене завелись воші, мені обрізали коси ножицями для стрижки овець під самий корінь. Більше вони так і не відросли по-справжньому.
Вона ненадовго замовкла, відкинула з чола нерівну прядку.
— Я крала, щоб не здохнути з голоду. Вбивала, щоб не вбили мене. Сиділа в ямах, просмерджених сечею, не знаючи, повісять мене вранці або тільки відшмагають і виженуть. І весь цей час моя мачуха і твій чаклун переслідували мене, наймали вбивць, намагалися отруїти. Насилали порчу. Проявити великодушність? Простити їм по-королівськи? Я йому по-королівськи довбешку відірву, а може, спочатку вирву обидві ноги, там видно буде.
— Аридея і Стрегобор намагалися тебе отруїти?
— Саме так. Яблуком, заправленим витяжкою з беладони. Мене врятував один гном. Він дав мені блювотний камінь, від якого, я думала, мене виверне навиворіт, як панчоху. Але — вижила.
— Один із семи гномів?