— Хай так. Тільки сумніваюся в її ефективності. У Стрегобора, варто йому заговорити про тебе, починають зуби стукати. Ультиматум, який змусив би його добровільно віддатися у твої чарівні ручки, повинен і справді бути якимось особливим. Давай-но одразу перейдемо до другої особи, яка може запобігти різанині в Блавікені. Спробую вгадати, хто це. Це — ти, Ренфрі. Ти сама. Ти виявиш воїстину княжу, та що там — королівську великодушність і відмовишся від помсти. Я вгадав?
Ренфрі відкинула голову і голосно розсміялася, встигнувши прикрити рот рукою. Потім посерйознішала і втупилася на відьмака палаючими очима.
— Геральте, я була княжною, але в Крейдені. У мене було все, про що тільки можна мріяти, навіть просити не було потреби. Слуги за першим покликом, плаття, туфельки. Трусики з батисту. Коштовності та біжутерія, буланий поні, золоті рибки в басейні. Ляльки і будинок для них, місткіший твоєї тутешньої халупи. І так було до того дня, доки твій Стрегобор і ця повія, Аридея, не наказали єгереві відвести мене в ліс, зарізати і подати їм мої серце і печінку. Чудово, чи не так?
— Швидше огидно. Я радий, що ти тоді поквиталася з єгерем, Ренфрі.
— Поквиталася?! Як же! Він змилостивився і відпустив мене. Але спочатку зґвалтував, сучий син, відібрав сережки і золоту діадемку.
Геральт глянув їй в обличчя, граючи медальйоном. Вона не відвела очей.