Біля Портяної Вітьків коник уперся. Він нізащо не згоджувався ступати на дві грубо обтесані колоди, що замість моста були перекинуті через річечку.
— Доведеться лізти у воду, — зробив висновок дід Овсій. — На те вона і Портяною зветься, аби перед нею знімати порти.
Проте, на жаль, скупатися Вітькові не вдалося. Ілля Муровець легенько ляснув коника по крупу, і той миттю опинився на протилежному боці.
Ще трохи — і їхнім очам відкрилося блакитне плесо Сули.
Зненацька на тому березі вигулькнуло з-за кущів троє. Один з них був у вбранні руського воїна, а двійко інших...
— Половці! — вихопилося у Вітька.
— Атож, — згодився дід Овсій. — Але не бійся, то наші половці. Горошинські.
— Як це? — не зрозумів Вітько.