Це було те дерево, на якому сидів удосвіта Вітько.
Зненацька в Олешкових руках опинився лук. Свиснула стріла. Затим щось сіре й велике промайнуло серед гілок і щезло в гущавині.
— Шкода, що не вцілив, — сказав Олешко і закинув лука за спину. — Над дорогою залягла дика кішка рись, — пояснив він ошелешеному Вітькові.
— Дарма ти стріляв, — насупився дід Овсій. — Такого звіра треба бити або напевне, або не чіпати взагалі. Бо підбита рись здатна на все.
— Ет, — безтурботно відгукнувся Олешко і ворухнув повід.
Вітько отетеріло дивився на гілку, де засіла дика кішка рись. А йому ж удосвіта думалося, нібито це найбезпечніше місце в усьому лісі!
— Не затримуйтесь, — коротко кинув Муровець.
На узліссі він зупинився. Не повертаючи голови, запитав: