Вершники повагом їхали головною римівською вулицею. Олешко час від часу принюхувався.
— Перепічки печуть, — промовляв він і прицмокував язиком. — На смальці.
— Тобі лише перепічки в голові, — сердито дорікнув йому дід Овсій.
— Е-е, діду, краще б вони було отуто-о, — усміхнувся Олешко і поплескав себе по животі.
За римівськими воротами вони звернули до лісу і подалися дорогою, що в'юнилася до Сули. У верховітті стомлено позіхав вітерець. Від плавнів раз-у-раз долинало басовите ревіння водяного бугая.
Дід Овсій пильно вдивлявся під ноги — вивчав сліди. Нараз зупинився й сказав:
— Кабан лютував. Когось загнав на дерево.