Олешко по-дружньому поплескав хлопця по плечу. І лише тоді зважився поглянути на Росанку.
Тітка Миланка знехотя посміхнулася.
— Розспівався, — сказала вона. — Ну чисто тобі переяславський піп!
— Молодий він ще для попа, — поблажливо пробухикав дядько Ілько. — Він ще, вважай, попович.
— Попович, — чмихнула смішлива Росанка. — Олешко Попович!
Олешко став як варений рак. Поволі підвівся з-за столу.
— Ти, Росанко, даремно так...
— Та сядь, — примирливо сказав дядько Ілько й Олешкове плече осіло під вагою велетової руки. — Подумаєш, Попович. Ну, то й що тут такого? Поповичі теж не з гірших людей.