Проте Росанка не переставала пирхати. Схоже, їй приємно було бачити Олешка таким розгубленим.
«О! А що, коли Олешко і є той славнозвісний богатир Альоша Попович? — блискавкою майнув у Вітьковій голові здогад. — І я оце сиджу поруч з ним... Ет, розказати про це хлопцям — померли б од заздрощів...»
Нараз з вулиці долинув стукіт копит. Біля воріт стукіт припинився і дзвінкий молодий голос запитав:
— Тітко Миланко, Муровець у вас?
— А що ти хтів? — замість тітки відгукнувся дядько Ілько.
— Та ви ж самі казали, коли щось трапиться — бігти по вас.
Дядько Ілько рвучко підвівся з-за столу.
— А що там таке? — запитав він. — Полинці з'явилися?