— Тікайте, хто в Бога вірує! Тітка Миланка біжить!
За хвилю у брамі з'явилася висока простоволоса жінка. В руках вона тримала щось схоже на сапу.
— Ого! — стиха мовив хтось із дружинників. — І справді, треба розбігатися.
— Де він? — ще здалеку загукала тітка Миланка. — Де мій Мирко?
— Який Мирко? — загомоніли воїни, що надійшли пізніше.
Тітка Миланка пройшла крізь них, мов ніж крізь масло. Перед Вітьком зупинилася. Довго вдивлялася в нього і раптом впала на коліна.
— Це він, — тихо сказала вона. — Синку, знайшовся!
— Зачекай, сестро, — зупинив її дядько Ілько, — тут, знаєш, треба розібратися...