— Та я й сам так гадаю, — охоче пристав на таку думку Олешко. — Добре, що нікому. А тут ще й Змієм запахло.
Дядько Ілько підозріло глипнув на Олешка.
— Що ти верзеш? Яким ще Змієм?
— А таким...
Олешко повторив те, що Вітько вже чув. І про Змія-вертольота згадав, і про те, що сутужнувато йому довелося б, якби не раптовий переляк половців.
Під час Олешкової розповіді дядько Ілько час від часу уважно позирав у бік Вітька. Точнісінько так, як дід Овсій. Коли Олешко врешті замовк, велет у задумі прогудів:
— То, по-твоєму, виходить, що ця дитина тебе врятувала?
Олешко стенув широкими плечима.