Та ледве Вітько з'явився на подвір'ї, як тітка Миланка, забула про гостей і кинулася до нього.
— Де тебе носило? — запитала вона. — Інші хлопці вже давно повернулися, а ти...
— Я з дідом Овсієм плавав на болоті, — відказав Вітько.
Тітка Миланка завмерла.
— І дідько болотяний тебе... Ой, що це я!
Вона приклала обидві долоні до вуст. Здається, навіть тітка Миланка не наважувалася згадувати болотяного духа.
— Все гаразд, — заспокоїв її Вітько. — Лидько сказав, що тепер мені нічого не загрожує.
— Ой, синку... — тільки й змогла відповісти на те тітка Миланка. Вона похапцем поцілувала Вітька в тім'я і знову поспішила до вогнища, бо голодні гості вже почали ремствувати.