Вітько не відставав від тітки, бо ж згадав, що сьогодні з самого рання не мав і ріски в роті.
Проте по дорозі його перехопила Росанка.
— Повечеряємо, Мирку, в хаті, — сказала вона.
Росанка підкладала Вітькові найсмачніші шматки.
Сама вона майже нічого не їла.
— А той... Попович не заходив, бува? — запитала вона таким байдужим голосом, ніби йшлося про якусь другорядну річ.
— Заходив, — відказав Вітько, наминаючи куряче стегенце. — Питав про тебе.
— І що?