— То чом же ти від тих переяславських дівчат утік до Римова? — ушпигнула Поповича Росанка.
— Не втік я, — розважливо відказав Олешко. — Служба в мене така. Та й які там дівчата! А ти... закохувалася у когось?
Росанка засміялася.
— То вже моя справа. А навіщо тобі про це знати?
— Та... я просто так...
А Вітькові чомусь пригадалася Наталя Задорожна з його класу. Теж... така ж язиката. І звідкіля в дівчат беруться такі злі язики? Ти до них... ну, від усього серця, а вони...
Росанка підвелася.
— Холодно вже,— сказала вона. — Та й уставати рано треба.