Олешко недовірливо глипнув на Вітька.
— Назавжди?
— Назавжди.
— Ну, Мирку! — тільки й спромігся сказати Олешко. А за мить поцікавився: — А що я з ним робитиму?
— Ну, що завгодно... Взагалі цей ліхтарик для того, щоб освітлювати вночі дорогу перед собою.
— О, це те, що нам треба! Ану, спробую...
Яскравий сніп світла вперся в темну очеретяну стіну. Потому гайнув у піднебесся.
— Ого! — вихопилося в Олешка. — Справжнє тобі Змієве око!