Захоркали й злякано затанцювали коні. Звіддалік долетів стривожений голос Муровця:
— Гей, Олешку! Що ти робиш?
— Дорогу освітлюю, дядьку Ільку! Дивіться! Куди тому Змієвому оку!
Промінь світла вихоплював з темряви чагарники, траву під ногами... Зненацька зупинився на обличчі Муровця. Той поспіхом затулив долонею очі й сердито гримнув:
— Та зроби щось йому, аби не сліпило! Нічого не бачу.
— От же ж бісів син свого батька! — подав голос і дід Овсій. — Геть коней схарапудив!
— Нічого не схарапудив, — заперечив Олешко і спрямував промінь на дорогу. — Їм же зручніше буде. Бачите, як видно?
І тут від Римова долинув квапливий передзвін. Олешко застиг.