— Тю на вас, дядьку! — відмахнувся Олешко. — Мирку, а скажи-но... а як мене у вас зовуть?
— Альоша...
— Калоша?! — спалахнув Олешко.
— Та ні, — всміхнувся Вітько. — Альоша. Альоша Попович.
— Тю... А чого Альоша, а не Олешко?.. От понавигадували! — Олешкове обличчя спохмурніло. Проте не надовго.
— Ну, та що вже вдієш... — сказав він. — Як повернешся колись у свій час, то скажеш їм моє справжнє ім'я... А тепер дай-но ще раз гляну на оту твою річ...
Вітько простяг Олешкові ліхтарика й сказав:
— Можеш взяти його собі.