— Спасибі на доброму слові, дівчинко, — похвалив Барон Дороті, котра припала йому до душі. — Тішуся, що приніс вам задоволення. Завжди приємно розсипатися перед справжніми цінителями.
— Що це за мода така, розсипатися? — суворо запитала тітонька. Вона не любила головоломок.
Барон із досадою поморщився, однак відповідав надзвичайно ввічливо:
— Дозвольте вам завважити, пані, що в кожного є свої маленькі дивацтва. Так, я маю звичку розсипатися перед гостями. Не знаю, в чому полягає ваша особливість, але в чому б вона не полягала, я не посмію вас за неї засуджувати.
— Що, взули тебе? — усміхнувся дядько Генрі. — А я тобі що завжди казав? Сприймай людей такими, якими вони є. Адже ми в казковій країні, тут і не таке побачиш.
— Які є? А коли б ми залишили їх такими, якими вони є, вони так і валялися б на підлозі! — відповіла тітонька.
Тут Омбі Ембі підняв з підлоги руку зі спицями. Друзі відразу здогадалися, що це рука бабусі Кенгуру. Збирати її було значно простіше, ніж Барона, тож через кілька хвилин старенька вже сиділа в кріслі і плела нові мітенки.