Кухар на той час закінчив приготування обіду й запросив всіх до столу. Друзі з апетитом пообідали і, набравшись сил, подалися на інші обійстя, де зібрали ще кількох пазлопольців. Заняття це виявилося таким цікавенним, що мандрівники з задоволенням провели б тут решту дня, але Чарівник запропонував їхати далі.
— Невже ми залишимо їх валятися посеред вулиці? — запитала Дороті. — Треба б усіх зібрати.
— Будь ласка, не турбуйтеся, — заспокоїв її Бургомістр. — Залиште дещо й іншим. У нас що не день то гості, вони із задоволенням складуть інших. Сподіваюся, ми не розлучаємося назавжди? Заїжджайте частіше, я із задоволенням розсипатимуся перед вами.
— А самі ви одне одного не складаєте? — поцікавилася Дороті.
— Що ви! Де це бачено, щоб головоломки самі собі ламали голови! Ніколи!
Мандрівники попрощалися з пазлопольцями і сіли в екіпаж.
— Тільки даремно час втратили, — пробурчала тітонька Ем, коли вони вже від’їхали на порядну відстань від Пазлополя. — Ніяк не збагну, що за користь від цих головоломок?