— Але яку плату ти запропонуєш нам, чаклунам і чародіям?
Що міг запропонувати Гуф? Навіть Чарівний Пояс виявився жалюгідною іграшкою в порівнянні з чаклунськими чарами фантастиків. Золото й срібло? Діаманти й рубіни? Раби? Навіщо все це могутнім злим духам?
«Саме так — злим. На це вони клюнуть», — подумав Гуф, а вголос промовив:
— Грабувати й руйнувати — хіба не задоволення? Мучити безневинних і беззахисних — хіба не насолода? Ось моя плата — можете бути тиранами у Країні Оз, карати й катувати її жителів скільки хочете.
— Знаєш, чим нам догодити, шахрай! — вигукнув Лиходій. — Я чекав цієї відповіді. Ми згодні. Передай своєму кривоногому Королю, що, тільки-но тунель прориють, прийдемо ми, фантастики, й першими увійдемо в Країну Оз! Тільки Згубна Пустеля утримувала нас раніше! Іди й чекай!
Чоловік-сова провів Гуфа до моста і велів алігаторові пропустити його.
Щойно Гуф, окрилений успіхом своєї місії, відійшов на достатню відстань, на вершині гори виникло розкішне місто, заповнене сонмами пишно виряджених фантастиків, і Найперший та Найголовніший Лиходій, у прикрашеній діамантами мантії, звернувся до присутніх з промовою: