— Ох ці сліпі та дурні номи! Ви видаєтесь самим собі великими, але які дрібні насправді!
Лиходій звів лапи до неба, і вмить кудлата шкура впала йому до ніг, і на очах у здивованого нома кошлате чудовисько перетворилося на чорнооку красуню в рожевому легкому вбранні.
Чорне блискуче волосся, прикрашене трояндами, водоспадом спадало на її плечі. Невидимі до цього фантастики раптом обернулися зграєю злісних вовків, і їхнє виття, здавалося, заповнило собою всю печеру, яка раптово розширилася до величезних розмірів.
Чаклунка здійняла руки до неба — і вовки перетворилися на огидних, слизьких ящірок, а сама чаклунка розчинилася в повітрі, залишивши на місці, де щойно стояла, гігантського рожевого метелика з величезними чорними очима на крилах.
Вражений Гуф позадкував, аж раптом ведмежа голова й волохате мавпяче тіло Найпершого та Найголовнішого Лиходія знову з’явилися перед ним, і вождь Фантастиків хрипко запитав:
— Ну? Все ще хочеш союзу з нами?
— Хочу, — твердо відповів Генерал.