— А я ще жодного разу носа не висовував зі Смарагдового міста, — завважив Косматий чоловічок.
— Значить, ми всі тут уперше, — підбила підсумок Дороті. — Цікаво, які вони з себе, ці панночки?
— Скоро побачимо, — лукаво усміхнувся Чарівник. — Я чув, вони жахливі сноби.
Ферми тепер зустрічалися дедалі рідше, а дорога ставала нерівною, і Кобилиці мимоволі довелося уповільнити хід. Нарешті, екіпаж підкотив до високої блакитної стіни, прикрашеної рожевим орнаментом.
Велетенський паркан огороджував чималий простір, але роздивитися, що ховалося всередині, було зовсім неможливо: з-за огорожі виднілися тільки верхівки дерев. Ледь помітна стежинка вела до маленької залізної хвіртки в стіні, а над хвірткою містилася блакитна вивіска із золотими літерами: «Переконливо просимо відвідувачів не чхати, бути уважними, рухатися повільно й обережно, уникати різких рухів».
— «Не чхати, уникати різких рухів», — вголос прочитав Ко-сматий чоловічок. — Що б це значило? Хто вони, ці Панночки Стіжок-Вирізальщиці?
— Паперові ляльки, хто ж іще! — відгукнулася Дороті. — А ви не знали?