— Так ви Лякливий Лев? — тепер уже без страху глянула на звіра тітонька. — Приятель Дороті?
— Чиста правда, мадам, — скромно відповідав Лев. — Ми з нею старі друзі, це вона допомогла мені стати царем звірів. А тепер ми з Голодним Тигром охороняємо Принцесу Озму.
— Що-що ви кажете? — здивувалася тітонька. — Хіба боягуз може бути царем звірів?
— Ви маєте рацію, — Лев позіхнув, оголивши два ряди величезних гострих зубів, — всі так кажуть. Нічого не можу з собою вдіяти, щораз, коли вступаю в бійку, тремчу від страху.
— І що, невже тікаєте? — не втримався дядько Генрі.
— Та де там! А раптом противник накинеться ззаду? Це ще страшніше! Я вступаю в бій і б’юся з усіх сил! Як бачите — поки цілий і неушкоджений. Жодного разу не програв.
— Здається, я дещо розумію, — подумки завважив дядечко.