Пройшла десь секунда, як тітонька Ем заволала й кинулася на шию чоловікові:
— Генрі, врятуй мене!
— Мені й себе не врятувати, — злякано прохрипів дядечко. — Ця звірюка зжере нас обох і не подавиться! Сюди б рушницю...
— Рушниця? Генрі, де твоя рушниця? — з надією в голосі заохала тітонька.
— Яка там рушниця, готуйся до смерті! Прости мене, якщо скривдив...
— Я не хочу! Не хочу! Я не смачна! — залилася сльозами тітонька Ем. Раптом в очах її блиснув промінь надії, і вона прошепотіла чоловікові:
— Генрі! Я знаю, що робити, — леви бояться людського погляду. Я не спускатиму з нього очей.