— Вам є чим пишатися, пані, — підтакнув дядечко, із захопленням дивлячись на Біллину. Він вперше чув, щоб проста несучка так розумно розмірковувала.
— Я й пишаюся! — відповіла курка. — А ще в мене є перлове намисто, дев’ять браслетів для лап і дві діамантові шпильки для крил, я надягаю їх із нагоди національних свят. Заходьте, я вам усе покажу!
І дядечко з тітонькою, зігнувшись у три погибелі, увійшли слідом за Біллиною всередину, де все блищало чистотою. Проте виявилося, що сісти зовсім ні на що, бо, крім срібних сідал, ніяких меблів у будинку не було. Оглянувши курячі скарби, гості пройшли у дальні кімнати, зайняті численним потомством семи Дороті й двох Даніелів.
Курчата вітали гостей ввічливим писком — схоже, Біллина не забувала про їхнє виховання. У будинку перебували тільки найменші, інші гуляли на дитячому майданчику, а близько півсотні пухнастих жовтеньких малюків сиділи на уроці у школі, яка також розміщувалася у дворі. Там юна курка в окулярах навчала курчат правильної вимови й хорошим манерам. На честь візиту принцеси Дороті хор школярів виконав гімн Країни Оз, і тітонька Ем навіть розплакалася.
Дороті страшенно хотілося погратися з курчатами, але ж дядько з тіткою ще не бачили королівського саду...
— Прогуляйтеся по саду самі, — запропонувала дівчинка. — Не бійтеся, можете робити що хочете, а як втомитеся, повертайтеся до палацу, свої кімнати ви знайдете. Я зайду до вас перед обідом.
Дядько з тіткою ніяк не могли отямитися від одягу придворних, розкоші палацу, королівської шани, з якою всі ставилися до них, простих фермерів, — все було незвичним і трохи лякало. Прогулянка по саду трохи заспокоїла стареньких, аж раптом, звернувши в тиху бічну алею, вони ніс до носа зіткнулися з величезним Левом, що розтягнувся прямо поперек доріжки. Лев здивовано підняв голову, а дядько Генрі перелякано позадкував, закриваючи собою занімілу від страху дружину.