— Доброго ранку, господине! — заплескала вона крилами, побачивши що наближається Дороті. — А я тут сиджу, тебе чекаю. Думаю, зайде до мене Дороті, чи ні. Це твої родичі?
— Дядько й тітка. Я така щаслива, Біллино, що вони тепер назавжди залишаться тут!
— Справді, не кожному так щастить, — кивнула курка. — Країна Оз — найкраще місце на всій землі. Йдемо, я покажу тобі моїх діток. На честь тебе я назвала їх Дороті. Семеро вже виросли і самі стали квочками, одна об’їлася морозивом і замерзла на смерть, бідолашна, а дві інші виявилися півниками. Жахливі забіяки! Довелося придумувати їм нове ім’я, я вибрала Даніель — непогано, так? Ти ж знаєш, у них у всіх на шиї медальйончики з буквою «Д» і твоїм портретом всередині. Даніель — теж на букву «Д».
— Гарне ім’я, — схвалив дядько Генрі, — а як ви назвали другого?
— Теж Даніель, — здивувалася Біллина. — А як же ще? У мене два Даніеля і дев’ять Дороті, в яких теж є діти, всього вісімдесят шість онуків і понад триста правнуків!
— І як же ти їх усіх назвала? — запитала Дороті.
— Так само: Дороті й Даніель, все одно краще не придумаєш, — пояснила курка. — Ви тільки подумайте, як розрослася моя сім’я! З кожним днем нас дедалі більшає! Озма вже не знає, куди подіти яйця, які ми несемо. Тут нас не їдять і не ганяють, як у вас, у Канзасі. Тут у нас є все, що потрібно для щастя! А недавно мене призначили королевою і довірили мені керівництво всією курячою колонією (адже я тут найстарша, можна сказати, мати-засновниця).