— Саме так, — насупився Чарівник, — не хотілося б, щоб Смарагдове місто стало простою станцією на великій повітряній дорозі. Треба попередити Озму.
Екіпаж виїхав з лісу, і друзі опинилися на головній дорозі, з якої свого часу так легковажно звернули.
— Надалі нам буде наука, — розсудив Косматий чоловічок, — нічого було звертати. Дорога завжди кудись приведе, на те вона й дорога.
— Сподіваюся, ця дорога приведе нас до Пустодзвонів, — відповів Чарівник.
І справді: незабаром праворуч від дороги показався пагорб, а на ньому — село, як дві краплі води схоже на будь-яке інше село у Країні Жвакунів. У ньому — будиночки з куполоподібними дахами, з балкончиками над вхідними дверима, з невеликими довгастими вікнами.
Тітонька Ем із полегшенням зітхнула, побачивши, що село було звичайнісіньке, і по вулицях там ходили звичайнісінькі люди, не паперові й не дерев’яні. Екіпаж стишив хід, і Чарівник запитав першого-ліпшого перехожого:
— Скажіть, будь ласка, це селище Пустодзвонів?