— Ось це було б чудово! — Дороті навіть застрибала від радості.
За розмовами настали сутінки, друзі повечеряли й полягали спати, а на ранок, добряче поснідавши, вирушили в дорогу.
— Звідки ти знаєш дорогу. Чарівнику? — здивувалася Доро-ті. — Тобі хтось розповів? Чи знайшли якесь житло неподалік?
— Ні, я просто зачарував колеса, — пояснив Чарівник. — Тепер вони самі приведуть нас до мети.
— А я подумала, — мрійливо подивилася на небо Дороті, — от би навчитися літати! Якби в нас був літальний апарат, ми злетіли б над лісом і відразу знайшли б дорогу.
— Літальний апарат? — скривився Чарівник. — Тільки не це! Досить з мене повітряної кулі, на якій я перелетів через пустелю. А пам’ятаєш, Дороті, як повітряна куля занесла мене в Овочеве королівство? Насилу звідти вибралися. І невже тобі було приємно, коли ураган тягнув по повітрю твій будиночок?
— Зате на повітряному кораблі кожен зможе прилетіти в Країну Оз, — наполягала на своєму Дороті.