— Ваш пес з’їв Французьку Булку! І мене вкусив! — крикнула Булочка з Корицею.
Дороті подивилася на бідолаху — схоже, це було правдою: на її рум’яному боці виднілися сліди собачих зубів.
— Тото! — тупнула ногою дівчинка. — Як ти міг!
Песик, винувато підібгавши хвіст, дожовував булку. За нього заступилася Біллина:
— Він не винен! Вони занадто смачно пахнуть!
— А ви мовчіть! — надривалися Булочки. — Ви самі клюнули сайку з родзинками!
«Ще й справді посадять нас у піч, хоч печі я тут не бачила. Але десь же їх печуть? Краще не зв’язуватися», — вирішила дівчинка і, підхопивши друзів на руки, пішла, намагаючись не показувати, що їй страшно. Вона йшла вулицею з якомога більшою гідністю, розуміючи, що за нею слідують крикливі булочки, печиво та інших здобні смаколики.