— Ну йди, — роздратовано промовив Чаклун. — Від тебе одне суцільне занепокоєння, і я тішуся, що позбудуся такої компанії.
— У такому разі я обійдуся без вираження подяк, — сухо завважив Кіт.
Чаклун вийняв із шафи маленький кошик і, щось у нього поклавши, вручив Оджо зі словами:
— Тут трохи їжі й деякі магічні амулети. Це все, що я можу дати тобі із собою. Однак упевнений, що дорогою ти знайдеш друзів, які тобі допоможуть. Бережи Латочку і достав її назад цілою і неушкодженою — вона ще стане в пригоді моїй дружині. Щодо кота на ім’я Шкідник, то, коли він занадто докучатиме, дозволяю розбити його вщент. Все одно він мене не поважає і не слухається. Даремно я вставив йому рожеві мізки!
Оджо підійшов до дядька Нанкі й ніжно поцілував його в мармурову щоку.
— Я спробую врятувати тебе, дядечку, — сказав він так, немов статуя могла його чути.
Потім він потиснув скарлючену руку Кривого Чаклуна, який вже лаштував над вогнищем свої чотири казани. Оджо взяв кошик і вийшов з будинку. За ним рушила Латочка, а трохи позаду крокував Скляний Кіт.