Чаклун задумливо подивився на неї.
— Бідолаха Марголотта, вочевидь, помилково додала тобі в мізки «Поетичність», — сказав він. — Якщо це справді так, то або я не дуже вдало зробив цю властивість, або ти отримала недобір чи перебір цієї якості. Я вирішив відпустити тебе з Оджо, адже моя бідна дружина захоче мати служницю, тільки коли знову повернеться до життя. Крім того, раптом ти зможеш допомогти Оджо. У твоїй голові виникають думки, які я, зізнатися, не очікував почути. Але бережи себе, адже тебе зробила своїми руками моя дорога Марголотта. Не порви одяг, а то вилізе вся вата. Одне око пришите неміцно, треба прикріпити його краще. Якщо багато базікатимеш, то зіпсуєш свій плюшевий язичок, який треба було б обмітати по краях. І пам’ятай: ти належиш мені, тож коли ви з Оджо виконаєте доручення, то маєш повернутися сюди.
— Я піду з Латочкою та Оджо, — заявив Скляний Кіт.
— Не можна! — відрізав Чаклун.
— Чому?
— Ти розіб’єшся. До того ж від тебе їм не буде жодної користі.
— Не можу з вами погодитися, — бундючно промовив Кіт. — Три голови краще, ніж дві, а в моїй — чарівні рожеві мізки.