— І справді! Мені це якось не спало на думку! — вигукнув він і, схопивши золоту баночку, підбіг до дружини.
Латочка своєю чергою промовила:
Охо-хо! Хлюп-хлюп-хлюп! Друже мій, не плач —
Звуки видаєш смішні, мов радіоприймач!
Як такий чаклун дорослий міг не зрозуміти:
Просто й легко, ти повір, нещасних оживити.
Чаклун видерся на лавку, бо був такий кривий, що інакше не зміг би дотягнутися до голови дружини, і почав трясти над нею баночку. Але з неї не висипалося ні крупинки. Чаклун зняв кришку, зазирнув усередину і з криком відчаю пожбурив її.