— А мізки в неї є? — запитав Оджо.
— Ось про мізки я й забула! — вигукнула Марголотта. — Дякую, що нагадав! Ще не пізно їх вставити. Доки ми її не оживили, з нею можна зробити все, що завгодно. Але головне — не вкласти їй занадто багато мізків. Та й ті, мабуть, мають відповідати її статусу. Якщо підсумувати: не треба їй бути занадто розумною.
— Даремно! — сказав дядько Нанкі.
— Ні, я впевнена, що маю рацію, — заперечила жінка.
— Він просто хотів сказати, — пояснив Оджо, — що без добрих мізків служниця не зможе як слід розуміти, що ви від неї хочете, і ретельно виконувати всі доручення.
— Може, й так... — задумливо промовила Марголотта. — Однак занадто розумна служниця не складе собі ціну й робитиме свою роботу абияк. Ні, це дуже тонке питання. Тут треба вгадати і кількість, і якість мізків. Нехай моя служниця буде тямущою, але в міру.
З цими словами вона підійшла до шафи, де стояли блакитні банки з акуратними наклейками, що позначали їх уміст. На полиці з написом «Складові частини мізків» містилися: «Послух», «Тямущість», «Розсудливість», «Сміливість», «Щирість», «Привітність», «Освіченість», «Правдивість», «Поетичність», «Самостійність».