III. ДІВЧИНКА-ЛАТОЧКА
Оджо захоплено розглядав ляльку. Вона була вища за нього і здавалася пухкенькою, бо її зроблений із клаптикової ковдри тулуб туго набили ватою. Такими ж строкатими та яскравими були її спідниця та фартух. На ногах у ляльки красувалися червоні шкіряні черевики із загнутими носами, а руки привертали увагу акуратними пальчиками із золотими пластинками-нігтями.
Особливе захоплення Оджо викликала голова Латочки. Оскільки Кривий Чаклун довго працював над Живильним Порошком, у Марголотти вистачало часу, щоб як слід попрацювати над деталями.
Так, волосся вона зробила з яскраво-рудої пряжі, й воно спадало на плечі ляльки акуратними пасмами. Очима служили два срібні ґудзики, які Марголотта зрізала зі старих штанів чоловіка. Зіницями — чорні нитки, якими вони були пришиті. Над вухами довелося трохи помудрувати, адже служниця повинна мати гострий слух, щоб чути всі розпорядження господині. Врешті-решт Марголотта зробила їх із золотих платівок, пришивши нитками через спеціально просвердлені дірочки. У Країні Оз золото — ходовий метал, його широко використовують у господарстві, бо воно м’яке і добре піддається обробці.
Прорізавши отвір для рота, Марголотта вшила туди дві нитки перлів. Це були зуби. Потім зі шматка червоного плюшу вона зробила ляльці язик. Оджо дуже сподобався рот Латочки, й господиня потішилася його похвалою. Обличчя ляльки складалося з безлічі клаптиків, тому не вирізнялося красою. Одна щока була жовтою, друга — червоною, підборіддя — синім, а лоб — фіолетовим. Там, де мав бути ніс, красувався оранжевий клаптик.
— Загалом найкраще обличчя — рожеве, — сказав Оджо.
— Слушно, але в мене не знайшлося під рукою шматка рожевої матерії, та це й неважливо, адже служниця має передовсім бути працьовитою, а не красивою. Якщо мені набридне її різнобарвне обличчя, я завжди можу побілити його.