Ні, це був особливий ліс.
Він увесь світився, зелений і сонячний. Голі блискучі стовбури стояли на пагорбах, спускались у яри. У лісі сяяли сині озера, тихо дзюркотіли струмки.
Тишу час від часу порушувало дивне шарудіння. Здавалося, десь зовсім поряд обережно скрадалися за професором якісь звірі. Йти було важко. Тіло дряпали гострі листки. Іван Гермогенович щоразу провалювався в ями. Сонце так припікало, що професорові здавалося, ніби він прогулюється в печі. Ґрунт у лісі був схожий на поле битви, пооране артилерійськими снарядами.
В густих заростях то тут, то там звисали липкі сітки, і треба було дуже обережно обходити ці пастки.
— Павука робота! — бурмотів Іван Гермогенович, продираючись крізь зарості.
Зрідка він зупинявся і довго стояв, розглядаючи майстерну роботу лісового ткача.
Але особливо уважно професор углядався в численні вузлики, густо розсипані по всій павутині.
Іванові Гермогеновичу, звичайно, було відомо, що комах ловить не сітка, а саме ці крихітні, липкі вузлики. До них, наче до свіжого столярного клею, прилипають крила і лапи комах, і тоді комаха стає здобиччю павука.