Що ж сталося з професором?
Проковтнувши рідину, він стояв, босий, переступаючи з ноги на ногу.
І раптом усе навкруги почало дивно змінюватись.
Трава з неймовірною швидкістю потяглася вгору. Кожна травинка росла, набухала, ставала все товща і вища.
Не минуло й хвилини, як навколо Івана Гермогеновича зашумів густий ліс. Блискучі зелені стовбури обступили професора з усіх боків. Кожне дерево було схоже на гігантський бамбук.
Високо над верхівками дерев тихо погойдувались величезні чаші червоних, жовтих, голубих квітів, обсипаючи ліс золотавим пилком, від якого линув паморочливий запах.
— Ну от, ну от, — сказав, потираючи руки, Іван Гермогенович, — я так і знав.
У цьому дивному лісі не було сутінків і тиші, як у сосновому лісі. Не схожий був цей ліс і на березовий гай, де листя шумить і шелестить не змовкаючи.