Карик важко перевів подих. Він іще не знав, хто витягнув його з води, але тепер, коли Карик уже міг дихати, йому здалося, що він врятований. Розплющивши очі, він несподівано побачив поряд себе мокре, злякане обличчя Валі. Вона широко розкривала рота, силкуючись щось сказати, але замість слів із рота випльовувалась вода.
Карик підняв очі до неба, але замість неба він побачив похиле склепіння печери. Стіни печери і склепіння світились у напівтемряві, наче срібні. Глибоко внизу хлюпала чорна вода.
Карик і Валя висіли між водою і склепінням, але як вони трималися в повітрі, Карик не міг збагнути. І несподівано він побачив дивовижну лапу. Вона саме і тримала їх над водою. Лапа піднімалась із чорної води, і коли Карик побачив у напівтемряві самого господаря лапи, він закричав від жаху. Із води стирчала жирна блискуча туша. Потоки чорної води скочувались по круглих боках, потім над водою почали спливати одна за одною величезні волохаті ноги, і нарешті Карик побачив гігантського павука. Він поколихувався на воді, розглядаючи дітей холодними, немигаючими очима. Вісім зміїних очей злобно підстерігали кожен рух Карика і Валі.
— Пусти-и-и! — заверещав Карик.
Валя заплакала.
— Ну, чого причепився? — заплакав і Карик, відбиваючись руками й ногами.
Дивовижна лапа здавила дітей так, що в них перехопило дихання. І одразу ж незвичайний павук перевернув їх униз головами й почав вертіти й крутити з такою швидкістю, що Карик і Валя знепритомніли.