Вона рвонулася, намагаючись звільнитися, забила по воді руками, але всі її зусилля були марними. Підводні сіті обплутували її ноги дедалі міцніше.
— Та чого ти крутишся на одному місці? — закричав Карик. — Ти до берега пливи.
— Я не можу! —запхикала Валя. — Мене тримають сіті. Ніяк не виберусь.
Пирхаючи і випльовуючи воду, Карик поплив до сестри.
— Тримайся! Не бійся! — гукнув він. — Зараз я звільню тебе!
Він пірнув, простягнув руки, намацав сіті, але тільки-но він почав звільняти Валю, як по руках його ковзнуло щось живе, пругке, здушило так, що в нього потемніло в очах.
Перед очима попливли жовто-рябі кола, у вухах заспівало, задзвеніло тоненько-тоненько: «Ті-і-і-іть!»
Ще секунда, і Карик задихнувся б, але тут його щось підкинуло вгору — і легені одразу наповнилися повітрям.