— Ой! — вигукнула Валя.
Водомір, мотнувши головою, підняв угору довгий, як спис, і гострий, як голка, хобот. Він був укритий, наче іржею, бурою засохлою кров’ю. Кінець його дрижав, немов розправлена сталева пружина.
— Він убиває цим! — закричала Валя.
Водомір присунувся ще ближче. Трохи піднявши над водою передні ноги, він націлився списом на Валю.
Але тут Карик схопив сестру за руку й потягнув під воду.
Діти пірнули. Там, де щойно пливли Карик і Валя, лишилися тільки кола на воді й дрібні пухирці.
Водомір розгублено повів на всі боки круглими очима. Адже тільки-но здобич була під самим носом — і раптом...
— Що це означає?