— Не знаю!
Створіння ковзало, як ковзаняр по льоду, наближаючись до дітей з кожною хвилиною.
— А цей... не такий, як бабка? — спитала пошепки Валя.
— Не знаю... Але ти приготуйся про всяк випадок... Якщо нападе, пірнай якнайглибше.
Широко розставивши довгі ноги, створіння мчало по водяному плесу, спритно перестрибуючи з розбігу через водяні рослини.
Ковзани-поплавки лишали на воді хвилястий, ледь помітний слід.
— Та це ж водомір! — вигукнув Карик. — Ну звісно ж. Звичайний водомір. Тільки набагато більший.
Водомір-велетень наближався із неймовірною швидкістю. Буре тіло, вкрите знизу білуватими волосинками, трохи похитувалось на ходу. Великі кулясті очі пильно дивилися на дітей. На крутих поворотах водомір відкидав назад і в боки задні ноги, тягнув їх за собою, ледь повертаючи то праворуч, то ліворуч. Певно, вони правили йому за кермо. Водомір біг просто на дітей.