Він помічав іще дещо інше.
Попадаючи в потоки сонячних променів, тіло бабки роздувалося, ставало міцним і гладеньким. Але як тільки набігала холодна тінь від хмар, воно стискалося, зморщувалось, і починало пружинити, наче сидіння старого крісла.
Здавалось, сонце нагрівало всередині бабки повітря і воно розпирало її, але варто було бабці попасти в холодну, тіньову смугу, як її тіло знову стискалося, ставало в’ялим, немов повітряна кулька, яку прокололи голкою. Так воно і було насправді, але цього діти не звали, а тому й не могли зрозуміти дивної поведінки бабки.
Полювання тривало.
Бабка пожирала мух, метеликів і комарів невтомно.
Коли б діти вирішили дати своєму живому літаку якесь ім’я, то краще ніж «Смерть комарам і мухам», мабуть, вони не змогли б придумати.
В гонитві за білим метеликом бабка зробила стрімкий поворот. Валя зісковзнула із спини крилатої ненажери й напевне б упала на землю, якби не встигла вчепитися за ноги Карика. Але й сам Карик теж ледь-ледь тримався на бабці.
— Допоможи! — закричала Валя.