— Ну й ненажера! — закричав Карик.
Валя мерзлякувато зіщулилась.
По небу пливли хмари. Час від часу вони заслоняли сонце, і тоді землю вкривали холодні сині тіні.
Раптом діти з подивом помітили, як дивно поводиться бабка, коли хмари набігають на сонце.
Тільки-но сонце ховалося, бабка ставала якоюсь млявою і повільно, наче планер, ковзала вниз.
Та варто було сонцю виглянути з-за хмар, бабка оживала., Легкий помах крил — і вона стрімко злітала вгору й знову починала полювати.
— Карику! — вигукнула Валя. — Ти помічаєш, що з нею коїться?
— Так, так! — кивнув головою Карик.