Підлетівши ближче, Карик і Валя побачили на крилах величезну луску, вкриту пухнастим кольоровим пилком.
Крила безладно вимахували в повітрі, тріпотіли, як вітрила на вітрі.
Та ось райдужна істота помітила бабку. Вона заметушилась, м’яко затріпотіла крилами, потім, склавши їх, почала стрімко падати вниз.
Однак утекти від бабки їй не вдалося.
Бабка ринулась за нею, ударила з нальоту грудьми, і коли райдужна істота перевернулась у повітрі, вона схопила її, скрутила їй голову і, обірвавши крила, зжерла в одну мить. І знову полетіла, немов літак; могутні крила її залопотіли, і над головою знову протяжно заспівав вітер.
— Кого це вона?
— Метелика! — крикнув крізь шум вітру Карик. — Здається, метелика!
А незабаром бабка догнала й проковтнула ще одну муху, ще одного метелика, — цього разу білого з голубими плямами, потім комара.