Але не встиг Карик відповісти, як поряд щось зашелестіло, затріщало. Густі хмари пилу піднялися над підвіконням. Валя вчепилася Карикові в плече. Тієї ж хвилини війнув вітер. Пил злетів угору й повільно розвіявся.
— Ой! — вигукнула Валя.
На тому місці, де щойно лежала крихітна бабка, ворушилось товсте і довге, як колода, колінчате тіло з величезним гаком на кінці.
Вкрите бірюзово-голубими плямами, коричневе тіло судорожно стискалось. Суглоби рухалися, то наповзаючи один на одного, то вихиляючись убік. Чотири величезних прозорих крила, вкритих густою павутиною блискучих прожилок, тремтіли в повітрі. Страхітлива голова билась об підвіконня.
— Кари-ику! — прошепотіла Валя. — Хто це?
— У-с-с!
Обережно ступаючи, Карик пішов по підвіконню, яке тепер було схоже на дерев’яну автостраду, але, ступивши кілька кроків, злякано зупинився.
Він стояв на краю безодні.