Йому здалося, що він дивиться вниз з висоти Ісаакіївського собору.
І тоді Карик зрозумів, що сталося. Він обернувся до Валі, взяв її за руку і, заїкаючись від жаху, сказав:
— Це... Це, мабуть, була вода для кроликів... Розумієш?.. Дослід професора удався... Тільки зменшилися не кролики, а ми з тобою.
Валя нічого не зрозуміла.
— А що це таке? — спитала вона, вказуючи на потвору, що нерухомо лежала на підвіконні.
— Це?.. Бабка!
— Така величезна?
— Зовсім не величезна, — сумно сказав Карик, — вона така, як і була. Зате ми з тобою стали крихітними... Наче блоха...