— А може, це вчорашній слід? — чемно спитав професор.
Але Шмідт не встиг відповісти. У дальній кімнаті дзвінко загавкав Джек і одразу ж щось загриміло, забряжчало, задзвеніло, наче на підлогу впала шафа або стіл з посудом. Професор здригнувся.
— Та пес же переб’є все! — закричав він плаксивим голосом і, схопивши Шмідта за рукав, потягнув за собою темним коридором.
— Сюди! Сюди! — бурмотів він, штовхаючи двері.
Як тільки професор і фотограф переступили поріг кімнати, Джек кинувся господареві на груди, вискнув і з гавкотом метнувся назад.
Він бігав по кімнаті, волочачи за собою ланцюжок, обнюхував книжкові шафи, стрибав на шкіряні крісла, вертівся під столом, безладно кидався навсібіч.
На столі дзвеніли, підстрибуючи, колби і реторти, хитались високі прозорі склянки, тремтіли тонкі скляні трубочки.
Від сильного поштовху хитнувся, блиснувши на сонці, мікроскоп.