— Так, так... Звичайно, — розгублено мовив професор, пропускаючи в квартиру Шмідта, — зайдіть, будь ласка! Сподіваюсь, ваш пес не кусається?
— Дуже рідко! — заспокоїв професора Шмідт.
Фотограф переступив поріг. Зачинивши за собою двері, він неголосно сказав:
Тисячу вибачень! Я на одну хвилинку... У вас, товаришу професор, мають бути діти... Карик і Валя! Із другого поверху...
— Дозвольте, дозвольте... Карик і Валя? Ну так! Звичайно. Добре знаю. Дуже гарні діти. Ввічливі, допитливі...
— Вони у вас?
— Ні! Сьогодні їх не було в мене.
— Дивно! — пробурмотів товстун. — Джек так упевнено йшов по сліду...