Мама нерішуче знизала плечима, але, подумавши, нахилилась, підняла з землі Валин зелений совок і Карикову тюбетейку.
— Ну що ж, — сказала вола, — нехай понюхає. Це — речі моїх дітей.
— Чудово! — потер руки Шмідт. — Чудово! Дуже добре! Він сунув під ніс Джекові совок і тюбетейку.
— Ану, Джек, — скомандував Шмідт, — покажи, як ти умієш працювати. Шукай, Джек! Шукай, собачко!
Джек вискнув, пригнув голову до самої землі і, витягнувши хвоста, побіг по двору широкими колами.
За ним бадьоро біг фотограф.
Добігши до стосу дров, Джек зупинився і раптом, підстрибнувши, став на задні лапи, а передні поклав на стіс дров. Ніс Джека опинився перед мордою кота Анюти.
«Р-р-ро-оз-зі-ір-р-р-ву!» — загарчав Джек.