— Я так само, — підхопив Гемуль, зрадівши, що дочекався хоч слова від мудрика. — Я ніколи до них не приглядався. Були собі та й були… — він завагався на мить, підшукуючи слова. — Я просто завжди відчував їхню присутність, якщо ти розумієш, що я маю на увазі… От, як, скажімо, присутність дерев чи речей…
Мудрик знову замкнувся у собі. За якийсь час Гемуль підвівся і сказав:
— Час, мабуть, спати… Завтра буде новий день.
Він повагався мить. Чудовий літній образ кімнатки для гостей на південному боці будинку безповоротно зник, тепер він бачив перед собою лише сходи, що вели до темної мансарди з порожніми кімнатами. Гемуль вирішив спати у кухні.
— Я трохи погуляю, — пробурмотів мудрик Лавка.
Він зачинив за собою двері й зупинився на східцях.