— Отак чекаєш, чекаєш, — не вгавав Гемуль, — а тоді нарешті приходить весна; піднімаєш вітрило і гайда в море!
Мудрик поглядав на Гемуля з-під навислої на очі гривки й врешті видушив з себе:
— Ага…
Гемуль раптом спохмурнів — у хаті було надто тихо.
— Однак не завжди вдається здійснити все, що задумав, — сказав він. — Ти знаєш тутешніх мешкан-ців?
— Так, Мумі-маму, — відповів мудрик. — Інших пригадую невиразно…