Гемуль запалив кухонну лампу, приніс із комори сухарики з корицею.
— Справжні корабельні сухарі, — пояснив він. — Вони нагадують мені про мого човна. Їж, мудрику! Ти надто худий!
— Дуже дякую.
Гемуля охопило легеньке збудження, він нахилився над кухонним столом і сказав:
— Мій вітрильник збудований на славу. Що може бути ліпшого на світі, як спустити навесні човна на воду?
Мудрик бовтав сухариком у каві і вперто мовчав.