Гемуль почалапав до будинку, а мудрик заходився збирати в оберемок дрова. Гемуль не звик рубати дрова — це мудрик відразу помітив, — але ця робота йому, очевидно, дуже подобалася. Свіжі полінця приємно пахли.
Гемуль вніс до вітальні тацю з кавою й поставив її на овальний столик з червоного дерева.
— Ранкову каву прийнято пити на ґанку, — пояснив він. — Але гостям, які вперше прийшли на гостину, каву слід подавати у вітальні.
Стільці мали бордову оксамитову оббивку, а спинку кожного прикрашала мереживна серветка. Мудрик боязко роззирався у цій гарній, витриманій у суворому стилі кімнаті. Він навіть боявся сісти, меблі були надто розкішними. Кахельна піч, розмальована візерунками з соснових шишок, з блискучими латунними дверцятами, сягала стелі, шнур пічної заслінки вигаптуваний бісером. Комод, кожна шухлядка якого мала позолочену ручку, також був відполірований до блиску.
— Чому ти не сідаєш? — здивувався Гемуль.
Мудрик примостився на самому краєчку стільця, витріщившись на портрет над комодом. На портреті було зображено якусь сивочолу особу з близько посадженими очицями, хвостом та надзвичайно великим носом.